Germany | Finland | Saint Petersburg | Drive

Десять порад молодому вчителю

 Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. Моїм першим учням, напевно, було цікавіше зі мною, ніж нинішнім. У школі обов'язково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.

Порада перша: не вважай школу місцем, не зовсім гідним застосування твоїх видатних здібностей, місцем, куди тебе як би заслали. Школа не має потреби у твоїй полегкості. Так, вона тебе чекає, і, можна сказати, з розкритими обіймами, вона хоче, щоб ти в ній був, але в неї є достоїнство. І це достоїнство - діти. Тому не треба дивитись на школу спогорда, не треба робити їй послугу.
Так що відразу орієнтуйся на школу й саме з нею пов'язуй свої честолюбні мрії. Тим більше що хороший учитель краще посереднього поета чи актора. Справа не в тому, яка професія, а в тому, наскільки вона тобі підходить. А ось у цьому варто розібратись. Але не можна розібратись на бігу. Треба попрацювати з повною віддачею, треба викластись. І для цього треба вважати школу своєю справою, а не чужою, куди ти потрапив випадково. Розібратись - це значить зрозуміти, чи до душі тобі праця вчителя. Ось ти й постарайся зрозуміти, твоя це справа чи дядька. Але не квапся з висновками.
Далі вникни в мою другу пораду. Знайди себе, свій образ. Учитель індивідуальний, інакше не може бути й мови про творчість. Це не виключає наслідування, особливо спочатку. Навпаки, придивляйся до майстрів. Бери на озброєння те, що тобі здається твоїм, що тобі до вподоби. Не треба розуміти творчість як винахід пороху. Педагогіка існує стільки, скільки існує світ. Прийоми та знахідки не вмирають із майстром, вони передаються його учням і послідовникам. Але кожний справжній учитель, навіть переймаючи, залишається собою. Як же розпізнати, що в тобі твоє, а що - чуже? Краще тебе самого цього ніхто не знає. Звичайно, треба прислухатись до думок, у тому числі і критичних. Але якщо в тебе не буде внутрішнього відчуття істини, ти будеш не вчитель, а «чого бажаєте?». Це інша крайність, на противагу зарозумілості.
І потім, хто сказав, що вчитель створює свій образ раз і назавжди? Маяковський писав про художника Келіне: «Кращий учитель. Твердий. Мінливий». Образ - не схема, а жива особа. У будь-якому випадку він має бути твоїм і він мусить бути живим, а не маскою.

Детальніше

Правила спілкування з учнями

 

При спілкуванні з учнями слід дотримуватися певних правил. Отже, що треба робити, а чогокатегорично неможна.

ТРЕБА:

  • проявляти незмінну доброзичливість щодо учня, незважаючи на його репутацію і статус;
  • проявляти турботу про збереження і підвищення престижу кожного учня;
  • давати критичну оцінку конкретних дій, а не особистості в цілому;
  • здійснювати контроль за емоційною тональністю розмови з учнями;
  • бути готовим вибачитися за помилку;
  • виявляти до дитини терпимість;
  • виявляти пошану до особистості дитини, підтримувати в ній почуття власної гідності;
  • визнавати право дитини бути несхожою на інших;
  • проявляти емпатію, прагнути зрозуміти дитину, дивитися на проблему з її позицій, її очима;
  • враховувати індивідуально-психологічні й особистісні особливості дитини;
  • акцентувати увагу на позитивних якостях дитини;
  • дисциплінувати клас за допомогою непрямих дій – перемикання уваги, жарту;
  • бути оптимістом.

НЕМОЖНА:

  • проявляти дріб’язкову нетерпимість, прискіпливістьЯк ти сидиш! Поклади руки на парту!»);
  • здійснювати дисциплінування шляхом натиску, прямого осудуДосить показувати, який ти розумний!», «Тобі краще б помовчати і пригадати твою двійку!»);
  • вживати загрози, докори, висміювання;
  • принижувати гідність;
  • використовувати лестощі, показну доброту, обман, залякування із маніпулятивною метою. Діти добре відчувають нещирість.
  • не дозволяти домінування експресії песимізмуНічогісінько ви не вмієте. І що мені з вами робити, не розумію»);
  • «заякоряти» проблему дитини, тобто весь час про неї нагадувати.

СПОСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ

     Всім відомо, що до першого класу приходять різні діти, по-різному вони адаптуються до нових умов. Тим часом між вчителем та учнем можуть виникати конфлікти, непорозуміння, що призводять до емоційних вибухів, перевтоми нервової системи, психотравм та емоційного вигоряння. Що ж робити у таких ситуаціях, щоб спокійно на них реагувати, щоб зберегти власне психічне здоров’я та психічне здоров’я дитини? Відповідь дуже простатреба навчитися контролювати свій емоційний стан.
     У кожної людини при напружених емоційних станах спостерігаються зовнішні прояви напруження: міняється міміка, підвищується тонус скелетної мускулатури, змінюються дихання, темп та гучність мовлення тощо.
     Емоційна напруга швидше за все піде на спад, якщо увага вчителя перемкнеться від причини гніву, печалі або радощі на їх зовнішні прояви. Річ у тому, що емоційні і фізичні стани людини взаємозв`язані, а тому володіють здатністю взаємовпливу. Тому, мабуть, однаково правомірні твердження: «Ми сміємося тому, що нам весело» і «Нам весело тому, що ми сміємося».

Є декілька швидких та простих способів саморегуляції свого емоційного стану.

Першийрозслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися управляти і відповідними емоціями. Чим раніше (за часом виникнення емоцій) включається свідомий контроль, тим більше ефективним він виявляється. Так, в гніві стискаються зуби, міняється вираз обличчя. Виникає це автоматично, рефлекторно. Проте варто «запустити» питання самоконтролюЧи не стислі зуби?», «Як виглядає моя особа?»), і мімічні м`язи починають розслаблятися. Тільки необхідне попереднє тренування в розслабленні певних м`язових груп на основі словесних самонаказів.
Вправи для релаксації м`язів включають завдання на розслаблення тієї або іншої групи мімічних м`язів (лоба, очей, носа, щік, губ, підборіддя). Суть їх — в чергуванні напруги і розслаблення різних м`язів, щоб легко було запам`ятати відчуття розслаблення по контрасту з напругою. Вправи виконуються при активній спрямованості уваги на фази напруги і розслаблення за допомогою словесних самонаказів, самонавіяння. В результаті багатократних повторень цих вправ поступово в свідомості виникає образ своєї особи у вигляді маски, максимально вільного від м`язової напруги. Після такого тренування можна легко по уявному наказу в потрібний момент розслабити всі м`язи.
Давайте спробуємо виконати одну таку вправу (при відчутті злості, роздратування).

Детальніше